
Він із
когорти шістдесятників, його судили тричі, щоразу за різними статтями, але
зміст був один і той самий: «автор крамольных стихов и статей», «ярый
антисоветчик», «националист», «особо опасный рецидивист».
«Нема у мене ніякого криміналу, — неодноразово заявляв поет —
Любити свій край не є злочин!».
В
кожному вірші поета
звучать найдорожчі йому мотиви: Україна, степ, дніпровські пороги.
Вірші поета-лірика
одухотворені, сповнені любов’ю і тугою до рідного краю.
Через образи-символи
«каменю», «світла», «дерева», «гори», які виступають в його творах, поет
досліджує своє значення, свою сутність в цьому світові.
Перша збірка його віршів «Владар каменю»
вийшла через рік після його смерті (1993р.),
потім книжка «Означення волі» (1997), а
у 2006 році — збірка «Лірика».
В 1995
році Івана Сокульського прийняли до
Спілки письменників України (посмертно).
У 2006 році Івана Григоровича Сокульського було посмертно
нагороджено орденом «За мужність» першого ступеня, у 2010-му — орденом Свободи.
Серце Сокульського до останнього горіло любов’ю до України
та українського народу.
«Таємниця вічна – Україна…
Крізь віки нев’януча любов!»
Комментариев нет:
Отправить комментарий